«Караю, мучу, але не каюсь»

«Крокодилячі сльози», які багато хто зумів побачити в сьогоднішніх заявах Азарова й Януковича, цілком можна розтлумачити й у протилежному ключі – як взяття особистої відповідальності за криваву бійню.

Нині український Фейсбук та опозиційні сайти просто майорять заголовками про те, що Віктор Федорович, як і Микола Янович кількома годинами раніше, нібито публічно відмежувався від жорстокої розправи ментівської навали над студентами. Дехто обіцяє лідерам окупаційної адміністрації, що каяття їх не врятує, дехто чекає показового покарання керівників «Беркуту», а хтось узагалі вже вибудовує версії, хто ж таки підставив наївного дубоголового Януковича, поки той загубився в нетрях зловісної території між Вільнюсом та Китаєм. Але перш ніж вступати в дискусії з цього вкрай важливого питання, варто задатися одним простим питанням: а чи було взагалі «каяття» – чи багато хто з нас просто видає бажане за дійсне?!

Подписывайтесь на аккаунт "КОМПРОМАТ" в Twitter и Facebook

Тексти обидвох заяв, оприлюднені сьогодні, наразі не дають жодної вагомої підстави вважати, що Янукович чи Азаров справді не в захваті від дій їхніх пірнатих головорізів. Вчитуємося уважніше:

«Я глубоко возмущен и озабочен тем, что произошло ночью на Майдане Независимости. Те сведения с разных сторон, которые у меня есть на данный момент, не позволяют сделать однозначные выводы: кто несет ответственность за эту провокацию», – так починається статус блогера Азарова. Вже з перших рядків Микола Янович вказує, що жодної симпатії чи жалості до безвинно побитих дітей у голови українського уряду немає. Він ані словом не засуджує саме розгін студентів «Беркутом» – його турбує «те, що відбулося вночі на Майдані». І навіть наявний у відкритому доступі величезний обсяг текстової та візуальної інформації про бійню чомусь не дозволяє Азарову визнати «Беркут» хоч у чомусь винним!

«Поэтому создана оперативно-следственная группа с участием сотрудников Прокуратуры, которая даст квалифицированную правовую оценку всех участников конфликта.

Этой группе поставлена задача провести расследование в максимально сжатые сроки и дать обществу четкий ответ: кто, за что и какое наказание должен понести.
Сейчас ясно одно: кто совершенно не заинтересован в таком сценарии, который развернулся, так это власть».

Хтось бачить тут обіцянку покарати відморозків, що напали на людей? Прокиньтеся: Микола Янович чітко пояснив, що відома своєї незалежністю пшончина прокуратура максимально стисло повідомить усім, хто саме з учасників конфлікту сяде за звірства «Беркуту». Завважте – не «хто з керівників каральних загонів, що віддали наказ мочити мирну демонстрацію», а саме «хто з учасників», яких у «конфлікті» всього два – покидьки та їхні жертви. Вгадаймо тепер із трьох разів: кого визнає винним спочатку найчесніша прокуратура, а потім і такий самий найчесніший Печерський суд? Особливо після того, як голова українського уряду публічно наголосив, що хто-хто, а влада (тобто «Беркут») винною бути точно не може?

Незрозуміло, як можна було побачити підтримку побитих студентів і в наступній фразі: «Я не раз говорил, и повторю: люди, которые законно и мирно выражают свой протест – это наши сограждане, права которых мы обязаны защищать». Ключові слова тут не «права» і не «захищати», а саме «законно і мирно». Цю саму мантру Азаров, як і керівники правоохоронних органів, справді повторює вже не перший день, але раніше це формулювання справедливо сприймалося не як каяття, а як пряма погроза мітингувальникам: мовляв, поки ви мирні й закон не порушуєте, ніхто вас не зачепить, але якщо ми знайдемо, до чого доколупатися, — гаплик вам, хлопці, прямо під йолкою.

Звісно, будь-хто з нас чудово бачив на відео, чи порушували закон студенти під стелою, чи стадо броньованих гопників просто вирішило о класичній гітлерівській годині утрамбувати ненависну молодь в граніт. Але не треба ніколи забувати: ми з вами бачимо в Ютубі та stream-трансляціях одне, а Азаров, як і Янукович, будує свої умовиводи та погрозливі конструкції на зовсім іншому – а саме на офіційній інформації, яка в даному разі може виходити лише від відповідного офіційного органу. Версію ж МВС усі ми дружніми прокльонами оцінили ще зранку, і відомство її за день мало того що не міняло, а ще й підкріплювало дивними відеопідбірками-«досьє» про страшні злочини Євромайдану проти вільного ментівства. Можете ознайомитися на сайті міністерства – взнаєте, якого підступного ворога в його лігві перемогли відважні беркутята. Принаймні питання, що саме вкладає Азаров у свої розпач та обурення, більше не виникатиме.

Не менш двозначною заявою ввечері розродився й Віктор Федорович: «Я глибоко обурений тими подіями, які відбулися вночі на Майдані Незалежності. Я засуджую дії, які призвели до силового протистояння та страждань людей».

Хто б міг подумати! Те саме азаровське формулювання, лише іншими словами. Знову жодного неприйняття «перевищення службових повноважень» чи «необґрунтованих насильницьких дій правоохоронних органів щодо учасників мирної демонстрації», які вся країна побачила на власні очі. Знову жодного погрому й розправи – Януковичу не подобається «силове протистояння»! Звучить так, неначе дві потужні рівноцінні армії протистояли одна одній на нічному Майдані…

Наступний же пасаж узагалі знімає будь-які сумніви в тому, чиї дії так обурили Януковича:

«Кілька днів тому я перед усією країною заявив про підтримку громадянських ненасильницьких акцій.

Ті, хто не почули слова Конституції та Президента і своїми рішеннями та діями спровокували конфлікт на Майдані, будуть покарані».

У Віктора Федоровича, на відміну від Миколи Яновича, навіть немає жодних сумнівів, що розправу саме «спровокували»! Оскільки спровокувати самого себе на насильницькі дії неможливо, то винуватець знову чітко постає перед нашими очима. Знову, як не крути, винні студенти! От лишень прямо про це заявити ні Віктор Федорович, ані Микола Янович чомусь не наважились. Поки що. Бо досі не знають напевне, чи завтра виводити на вулиці водомети та чавити всіх, хто «не почув слова Конституції та Президента», чи таки починати каятися в надії, що одразу не повісять. Адже обидві заяви дозволяють дещо заспокоїти радикальні маси, при цьому нічого їм насправді не обіцяючи, і зберігають статус-кво хоча б до завтра. А вже завтра від того, скільки людей не повірило «крокодилячим сльозам» та вийшло на вулиці проти режиму, залежатиме, який варіант тлумачення офіційної позиції перших осіб держави ці особи оберуть.

Юрко КОСМИНА